• Ви знаходитесь тут:

• Головна
• Виховна робота
• Робота з дитячо-юнацькими об'єднаннями
• Матеріали роботи учнівських зборів

Структура органів учнівського самоврядування

Кожна школа самостійно визначає органи учнівського самоврядування. Вони мають бути гнучкими, мобільними й не зводитися до якоїсь єдиної для всіх шкіл структури учнівського самоврядування. Цінність учнівського самоврядування полягає в тому, що воно створює широкі можливості для самореалізації учнів, орієнтує їх на досягнення соціально корисної мети, індивідуальної і суспільної, залучає до реформаторських процесів школи, забезпечує захист їхніх прав, відвертає увагу від асоціальних форм поведінки.

Вищим органом учнівського самоврядування в школі є загальні збори його членів або учнівська конференція. Виконавчий орган підзвітний загальним зборам. Учнівські збори бажано проводити не менше двох разів на рік (у вересні визначаються завдання на новий навчальний рік, у травні виконавчий орган учнівського самоврядування (учнівський комітет, рада гімназистів, рада учнівського колективу, парламенту, учнівського представництва тощо) звітується про виконану роботу.

Доцільно напередодні проведення звітно-виборних зборів провести з учителями та учнями дебати, дискусії, ділові ігри з проблеми створення умов для ефективного функціонування учнівського самоврядування, допомогти учням у визначенні структури учнівського самоврядування, основних напрямів діяльності та змісту роботи, прав і обов'язків членів виконавчого органу.

Кількість членів виконавчого органу учнівського самоврядування визначається довільно учнівським колективом і залежить від видів (змісту) діяльності та кількості створених комісій. Наявність у виконавчому органі учнівського самоврядування тих чи інших комісій залежить від:

• специфіки умов життєдіяльності школи;

• особливостей структури, напрямів та видів діяльності (наприклад, може працювати бібліотечна комісія, комісія або сектор науково-технічної творчості тощо);

• досвіду та традицій;

• рівня теоретико-методологічної і практичної підготовленості педагогічного колективу до керівництва учнівським самоврядуванням у школі.

Шкільний банк ідей збагатиться, якщо напередодні виборів серед кандидатів у виконавчий орган самоврядування буде проведено конкурс їхніх програм.

Ефективність учнівського самоврядування залежить від таких чинників:

• розуміння учнями й активом завдань, змісту та суті самоврядування;

• вміння не лише розуміти мету своєї діяльності, а й визначати, формулювати її;

• здатність самостійно планувати, організовувати роботу, координувати зусилля різних ланок самоврядування, постійно здійснювати самоконтроль;

• здатність аналізувати та регулювати свою діяльність, об'єктивно її оцінювати;

• вміння постійно добирати ефективні форми та методи діяльності органів учнівського самоврядування, творчо використовувати досвід інших шкіл.

Виконавчий орган планує свою роботу на рік орієнтовно за такими розділами:

І. Вступ (короткий аналіз роботи виконавчого органу за минулий навчальний рік, завдання на новий).

II . Організаційна робота (визначення тематики загальношкільних конференцій, класних зборів; планування навчання активу з різних питань, організація гласності роботи).

III . Засідання виконавчого органу учнівського самоврядування.

IV . Робота комісій (секторів тощо).

План роботи має охоплювати лише ті справи шкільного колективу, які проводяться традиційно, в організації яких участь виконавчого органу є об'єктивно необхідною (робота з благоустрою пришкільної території, чергування в школі та класах, підготовка до проведення традиційних шкільних свят, цікавого дозвілля під час канікул, організація ігрової діяльності з молодшими школярами на перервах тощо).

Широка варіативність самоврядування учнів дає найкращі результати. За умови організації масштабних та епізодичних справ можуть бути поєднані зусилля постійних органів самоврядування з тимчасовими (ради, ініціативні групи, клуби, творчі об'єднання тощо).

Рівень розвитку демократичного учнівського самоврядування залежить від допомоги дорослих, зокрема – адміністрації школи, розуміння педагогами важливості даного процесу для виховання громадянськості як важливої риси особистості дитини. Неправильна організація педагогічного супроводу, відсутність взаємодії педагогічного, батьківського та учнівського колективів у досягненні спільної мети – створенні умов для особистісного зростання кожного школяра є причинами суперечності між педагогічним керівництвом та учнівським самоврядуванням.

Рішенням педагогічної ради за кожною комісією закріплюються вчителі-консультанти. Методична рада вчителів-консультантів на чолі з директором має визначати єдину принципову лінію взаємодії педагогічного колективу та учнів.

Поради педагогам-консультантам:

• постійно цікавтеся завданнями, які розв'язують органи самоврядування;
• разом з учнями ведіть пошуки шляхів вирішення цих завдань;
• допомагайте учням у визначенні мети діяльності, складанні плану, аналізу роботи;
• не беріть усю відповідальність за роботу органів учнівського самоврядування на себе, намагайтесь зробити так, щоб учні самі знайшли вихід із найскрутніших ситуацій;
• залучайте, якщо це необхідно, до вирішення управлінських завдань інших членів педагогічного колективу;
• не займайте позицію спостерігача, активно допомагайте втілювати в життя рішення, прийняті органами учнівського самоврядування;
• консультуючи, постійно навчайте актив, готуйте його до самостійної роботи.

Педагогічне керівництво діяльністю органів учнівського самоврядування безпосередньо пов'язане з роботою директора загальноосвітнього навчального закладу. Не випадково Г.Г.Ващенко називав директора школи головним вихователем, а А.С.Макаренко охарактеризував керівника школи як «вихователя номер один».

Діяльність директора школи передбачає реалізацію таких завдань:

• спрямовування й координація зусиль усіх педагогів та органів учнівського самоврядування на вдосконалення навчально-виховного процесу, забезпечення єдності їхньої діяльності;
• допомога органам учнівського самоврядування у піднятті престижу, , створенні такої атмосфери в колективі, за якої члени педагогічного колективу зважають на думки та рішення органів учнівського самоврядування, підтримка корисних починань;
• безпосередня співпраця з тими учнями-лідерами, які очолюють шкільні органи учнівського самоврядування.

Педагогічні можливості учнівського самоврядування. Самоврядування – це школа колективної діяльності, створення таких життєвих ситуацій, в яких виявляються, виробляються, відточуються кращі якості особистості.

Завдання учнівського самоврядування: виробляти в школярів організаторські здібності, розвивати їхній лідерський потенціал, соціальну активність, вміння та навички налагоджувати взаємодію, брати на себе відповідальність за прийняття рішення, співпрацювати на принципах партнерства; виховувати в дітей почуття господаря навчального закладу, класу, власної причетності до розвитку суспільства, держави; формувати соціальну компетентність учнів, такі якості як принциповість, самостійність, ініціативність, готовність знаходити правильні рішення, долати труднощі.

Участь у роботі учнівського самоврядування сприяє усвідомленню особистістю творчих потреб, мотивів, цілей як провідних у її життєдіяльності; розвитку цілеспрямованості, ініціативності, критичного розуму, самостійності, готовності до виправданого ризику, організованості, працелюбності, порядності, відповідальності, спостережливості дослідника, творчої уяви й фантазії, інтуїції, уваги і пам'яті, постійному зростанню потенціалу творчої діяльності – прагненню до систематичного здобування нових знань у сфері учнівського самоврядування, формуванню вміння їх застосовувати, експериментувати, досліджувати, брати участь у вдосконаленні навколишнього середовища, визначати і розв'язувати життєві завдання, розробляти учнівські проекти.

Участь дитини в діяльності органів учнівського самоврядування забезпечує розвиток саморегулятивної компетенції. Вона є тією необхідною роботою особистості над собою, яка сприяє створенню міцного підґрунтя для усвідомленої моральної поведінки в різних життєвих ситуаціях. Навички приймати самостійні рішення розвивають внутрішню потребу моральної поведінки без зовнішнього примусу. Здатність насамперед розмірковувати, а потім діяти спонукає дитину до самоаналізу і, природно, до самовиховання.

Учнівське самоврядування забезпечує дитині право на свободу вибору ціннісної позиції, формує установку на подолання дисгармонії в досвіді, поведінці, спілкуванні, діяльності; сприяє згуртуванню шкільного колективу, розвитку громадської думки, формуванню в учнів організаторських та управлінських умінь, ефективному входженню в доросле життя. Діти стають не пасивними спостерігачами життя, а його учасниками. Шляхом залучення учнів до роботи в органах учнівського самоврядування відбувається підготовка активних громадян держави.

Доцільно організоване за змістом і формою учнівське самоврядування має потужний виховний потенціал, розвиває лідерські якості, формує соціальний досвід та ціннісні орієнтації, створює простір для самореалізації, сприяє усвідомленню особистістю своїх прав, свобод, обов'язків, задоволенню потреб у спілкуванні з однолітками, самоствердженню в суспільно-значимій діяльності, захищає від негативних впливів соціального середовища, виховує активних громадян держави.

Зазначене вище зумовлює потребу в узгодженості змісту й методів діяльності учнівського самоврядування в реальній соціальній ситуації.

На сучасному етапі учнівське самоврядування є самостійним соціальним інститутом, який забезпечує громадянське становлення особистості.

Соціально-педагогічні функції учнівського самоврядування.

Виховання особистості в системі самоврядування, дитячого та юнацького молодіжного руху.

План:

1. Соціально-педагогічні функції учнівського самоврядування.

2. Структура учнівського самоврядування у школі та класі.

3. Підготовка учнів до самоврядування у школі.

4. Співпраця з дитячими і молодіжними громадськими організаціями та об’єднаннями.

Самоврядування у шкільному учнівському колективі можна розглядати як реальну демократію. Сформувати у підростаючого покоління готовність керувати особистими і громадськими справами, розвивати соціальну і громадську відповідальність можна тільки шляхом залучення школярів до учнівського самоврядування, яке може слугувати однією із форм залучення школярів до народовладдя.

Дитяче самоврядування стало відображенням демократичних ідей у суспільному розвитку. Не проникаючи глибоко в історію дитячого самоуправління, підкреслимо лише, що вже Джон Локк зробив спробу скласти проект конституції для американської колонії у Північній Кароліні. Він став відомим проектом найвищої державної мудрості, але виявився не придатним на практиці, оскільки складався без участі школярі.

Перший досвід шкільного самоуправління був проведеній у Швеції.

В 1861 році попередник І. Г. Песталоці – Мартін Планта – ввів демократичний тип управління в семінарії. На спільних зборах за зразком Римської республіки учні обирали консула, цензора, трибуни, едили, канцеляриста, трьох сенаторів, та ін. Цензор кожної суботи оголошував імена трьох найбільш порядних і дієвих, і трьох найбільш негативних учнів. Едили слідкували, щоб учні не сварилися і не вели неналежних розмов, квестор – розбирав скарги, консул допитував свідків, канцелярист записував договір у протоколі. Така організація самоврядування в колективі дисциплінувала учнів і дозволяла навчитися красномовству.

а) Спроба ввести у школі учнівське самоврядування зроблено в Америці. В 1897 році в Нью-Йорку одному починаючому вчителеві довірили завідування великою міською школою, учні якої відрізнялися розбещеністю і мали погану репутацію. Новий завідуючий (за порадою більш досвідченого колеги Вільсона Джилля) вирішив частину своїх обов’язків по управлінню школою перекласти на плечі учнів і залучити їх до підтримання порядку у школі. Для цієї мети було введено самоврядування, до складу якого учні обирали мера, учнів міської управи, суддю, поліцмейстера, поліцейських.

б) Елементи самоврядування в дореволюційній Росії відомі з досвіду Яснополянської школи, які проявлялися у формі шкільних судів. Практика судів над учнями виявилась неефективною, і за переконанням Л. М. Толстого її потрібно було замінити переконаннями, як основним методом виховання школярів.

в) В роки революційного піднесення (1905 – 1907 рр.), з появою Земської самоуправи, виникли подібні шкільні організації. Вони будувались за зразком демократичних республік. Обиралась верхівка, учком, які розпоряджалися і керували усіма школярами. Активна участь усіх школярів у самоврядуванні не передбачалась.

г) В радянський час самоврядування в учнівських колективах з’явилось в 20-х роках. В колонії ім. О. М. Горького., на чолі якого стояв А.С.Макаренко, усіма справами керувала рада командирів та інші обрані та призначені відповідальні особи. В комуні ім. Ф.Дзержинського самоврядування будувалась на виробничій основі. Тут було налагоджено збирання фотоапаратів „ФЕД” – це складне на той час виробництво. З числа комунарів обирався директор, начальники цехів, контролери, експедитори, та ін. Значення досвіду Макаренка полягало в тому, що він показав необмежені можливості учнівського самоврядування в перевиховані неповнолітніх правопорушників. Можливо не сам досвід в його конкретному вигляді, а висновки з досвіду, що мають відповідну цінність для теорії і практики виховання підростаючого покоління.

Д) В подальшому, починаючи з 1934 р. самоврядування в школах розвивалось у формі учкомів, які проіснували до 1936 р. За рішенням ЦКВЛКСМ функції учкомів було передано піонерам і комсомольським організаціям. Однак, дуже швидко виявилось, що через громадські об’єднання важко було виконувати не властиві їм функції: господарчо-побутові, трудові, навчальні, санітарно-гігієнічні, та ін.

З літературних джерел та практичної роботи шкіл слідує, що структура учнівських колективів шкіл може бути представлена в трьох варіантах:

а) представницький варіант, коли до учнівського комітету входять старости усіх класів. Така структура є оперативною, дає змогу швидко передати учнівському загалу, особливо у великій школі, сьогоденні постанови учнівського комітету, організувати будь-яку акцію, забезпечити її проведення і підводити підсумки;

б) комунарський варіант – виправдовує себе у тих школах, де запроваджено комунарську методику побудови виховного процесу. Для кожної корисної справи створюється тимчасовий штаб, або рада справи учнів, які причетні до них. Члени ради збираються, обговорюють (з участю вчителів) як залучити весь колектив школи чи групу класів до справи, дають доручення, ведуть організаторську роботу (свята, спартакіади, олімпіади, масові походи, тощо). По завершенню справи штаб самоліквідовується, на його місці виникає інша тимчасова структура для нової справи;

в) комісійний варіант, за яким на загальних зборах чи конференції обирається учнівський комітет у складі 9 – 15 осіб. Вони обирають зі свого складу голову, заступника, секретаря, решта очолює комісію, до якої кожна обирає членів з позаштатного активу, працює з ними і звітує на засіданнях учнівського комітету. Такий склад є сталим, але він може бути заформалізованим, або взагалі бездіяльним.

Усіма справами колективу учкоми керують через створені комісії: навчальну, трудову, господарську, дисципліни і порядку, санітарну, та ін.

§ навчальна (облік відвідування; керівництво роботою навчальних кабінетів, гуртків наукових товариств; організація огляду знань, підготовка та проведення олімпіад, конкурсів, предметних вечорів, тощо);

§ трудова (обладнання майстерень та кабінетів, організація таборів праці та відпочинку, організація трудових справ та ін.);

§ господарська (організація самообслуговування, облік збереження майна, дрібний і поточний ремонт, упорядкування території);

§ дисципліни та порядку (організація та контроль за чергуванням, випуск „Блискавок”, боротьба за підтримання учнями правил поведінки);

§ санітарія (виставлення оцінок за чистоту, піклування про зовнішній вигляд учнів, боротьба за дотримання санітарно-гігієнічних вимог, тощо).

Для ефективної діяльності учнівського самоврядування необхідні відповідні умови.

По-перше, подолання формалізму в діяльності учнівського самоврядування і педагогічного керівництва ними. Воно має займатися конкретними справами, з його рішенням повинен рахуватися і педагогічний колектив, і дирекція школи і не вважати їх дитячими забавками.

По-друге, залучення членів самоврядування до процесу оновлення змісту діяльності школи, до боротьби з негативними явищами у середовищі учнів. Вони повинні активно допомагати педагогам у виконані нових форм виховної роботи з учнями, національних традицій, включатися у виховну роботу із запобігання і подолання серед школярів куріння, вживання алкоголю і наркотиків.

По-третє, надання самоврядуванню реальних прав і обов’язків. Слід чітко визначити за які ділянки шкільного життя та діяльності відповідає учнівське самоврядування, які конкретні права та обов’язки має кожен член.

По-четверте, підбір до органів самоврядування найавторитетніших лідерів учнівського колективу. Члени учнівського самоврядування мають бути взірцем для вихованців у ставленні до своїх учнівських обов’язків.

По-п’яте, прагнення до розширення цих органів. За таких умов зростає кількість вихованців, які підтримують вимоги педагогічного колективу, більшій кількості учнів прищеплюється смак до суспільно-корисної діяльності, створюються можливості для уникнення перевантажень для найактивніших учнів.

По-шосте, повага педагогів до самостійних рішень учнівського колективу і його органів, не нав’язування учням своєї волі у справах, які є компетенцією самоврядування.

По-сьоме, кваліфікована, тактовна педагогічна допомога учнівському активу, навчити його складній справі управління.

По-восьме,практикування в дитячому колективі зміни функцій керівника на підлеглого. Тривале перебування школяра на керівній посаді може призвести до формування у нього небажаних якостей (зверхності, зазнайства, та ін.). Тому педагогічно доцільно, щоб у роботі органів учнівського самоврядування брало участь якомога більше учнів, щоб вони постійно оновлювалися.

По-дев`яте, систематичне звітування членів самоврядування перед колективом, що дає можливість здійснювати контроль за їх діяльністю, сприяє її поліпшенню, а також запобігає можливим зловживанням становищем у колективі.

Коментарi